Сomeback “Журналу історичного факультету” (Випуск № 1, 31.05.2024.)
Цикл експрес-лекцій “Школа молодого науковця”: як це було?
Початкова ідея “Школи молодого науковця” була в тому, аби показати правильний напрям руху студентам, які цікавляться наукою і дати їм практичну інструкцію, як реалізовувати свій потенціал🧠.
Аналіз відгуків показав, що наша наукова затія дала їм немало, поки принаймні теоретично🔥.
Перед першими зустрічами ми боялася, що майже нікого не буде. Десь після 3–4 лекції розслабилися— студенти приходили, слухали і навіть конспектували😁
Цей двигун швидко запустився і працюватиме далі спільними зусиллями.
Дякуємо адміністрації історичного факультету за підтримку ще максимально “сирого” задуму, за терплячість, ненав’язливі підказки і приклад послідовної та якісної організації💜
Радіємо, що це принесло користь не тільки студентам, а й викладачам і загалом факультету🤲.
Але це — леше початок, і нас чекає ще дуже багато суспільно корисної роботи💪 (Правління НТСА)
Мої вреження від навчання на Істфаці: інтерв’ю зі студентами-першокурсниками
Томашевський Владислав група 11 ІАРХ
− Що спонукало Вас обрати спеціальність/професію напрямку історія?
Можливість загартування духу, бо що ж загартовує душу краще за бідність, а хто ж в Україні є біднішими за істориків!
− Чому Ви обрали для навчання саме історичний факультет УДУ імені Михайла Драгоманова?
Перейменування університету! Дізннавшись що НПУ став УДУ, я зрозумів, що хочу навчатися саме в УДУ!
− Якими були Ваші перші враження від факультету та від навчання тут?
Приємні! Все здалося таким домашнім, студенти навіть ходять на заняття у піжамі та волохатих капцях.
− Якими були Ваші очікування від навчання і чи всі вони справдились?
Можу сказати, що це той рідкісний випадок, коли реальність перевершує очікування!
− З якими труднощами Ви зіткнулись в процесі навчання?
Справа в тім, що оскільки навчання розпочинається о 08:00 то в такий час буває складно купити каву, але завжди можна взяти пиво у магазинчику поряд.
− Розкажіть, будь ласка, про найяскравіші моменти вашого навчання та позанавчальної діяльності на факультеті.
Перед новим роком, силами адміністрації факультету було проведенно виставку, присвяченну археологічним літнім практикам, студенти волонтери, серед яких був і я, допомагали з облаштуванням виставки, а саме переміщенням та розміщенням вітрин, в ході цієї допомоги було пошкодженно власне самі вітрини, двері корпусу та автомобіль!
− Що для Вас найважче у навчанні на історичному факультеті?
Відсутність обідньої перерви. Було б непогно, студентам мати можливість посидіти за скляночкою вина, сорту ракацителі та порцією шкмерулі і обговорити найактуальніші історичні проблеми!
− Що надихає Вас у важкі моменти і не дає опустити руки?
Несподівані можливості що надає ІСТФАК, а ще знижки на шипучку Рошен та забродивший квас!
− Які навчальні дисципліни Вам подобаються найбільше? Чому?
Всесвітння історія, курс історії стародавнього світу!
− Чи зуміли Ви увійти в графік студентського життя, якщо ні, то чому?
Так, звичайно зумів, чесно не знаю яким дослідженням можна довіряти, проте деякі з них кажуть, що спати більше 4 годин на добу не корисно, якщо ці припущення вірні, то я тепер дуже здорова людина!
− Чи подобається група у якій Ви навчаєтесь? Знайшли спільну мову з одногрупниками?
11 ІАРХ- the best! Такої групи небуло і можливо, на щастя, не буде!
− Які враження у Вас залишились після першої сесії?
Дуже, дуже приємно! В такі моменти студент може відчути контакт з всесвітом, обдумати буття, зазирнути в середину себе!
− Чи не шкодуєте Ви що вступили саме на історичний факультет університету імені Михайла Драгоманова?
Звісно шкодую! Що не зробив цього раніше, я люблю ІСТФАК, а головне, що він нас теж!
− Які Ви маєте плани н майбутнє стосовно подальшого навчання та інших видів активності на факультеті?
Готовий розглянути найвідчайдушніші пропозиції!
− За, що Ви любите Істфак?
Сімейність, дружність, солідарність, все це синоніми ІСТФАКУ УДУ!
− Якщо б Ви обирали сьогодні куди вступати, чи обрали б Ви історичний факультет УДУ Драгоманова знову?
Абсолютно, неухильно, без жодної іншої думки, ТАК!
Ніщук Давид група 13 ІСО
− Що спонукало Вас обрати спеціальність/професію напрямку історія?
В мене дядько історик і мене завжди вражало скільки він знає різних цікавих речей з історії. Також історія України є дуже важливою, тому варто знати її та вивчати й краще за все робити це професійно.
− Чому Ви обрали для навчання саме історичний факультет УДУ імені Михайла Драгоманова?
Брат тут навчався. Він порекомендував мені цей університет я зацікавився і вирішив вступити саме сюди.
− Якими були Ваші очікування від навчання і чи всі вони справдились?
Чесно кажучи в мене очікувань не було ніяких. Оскільки, для мене університет це нове та не звідане, але в цілому мені все подобається.
− З якими труднощами Ви зіткнулись в процесі навчання?
Труднощі − це те, що треба дійсно вчитись, щоб щось знати та чогось досягати, бо якщо не набереш балів не допустять до іспиту, а якщо не допустять до іспиту, то відрахують, ланцюжок сподіваюсь зрозумілий.
− Розкажіть, будь ласка, про найяскравіші моменти вашого навчання та позанавчальної діяльності на факультеті.
Мої найяскравіші моменти на факультеті це був футбол коли істфак зайняв 2-ге місце програвши у фіналі, де я був капітаном команди. Це було неймовірно емоційно.
− Які Ви маєте плани на майбутнє стосовно подальшого навчання та інших видів активності на факультеті?
Планів немає поки ніяких, бо я ще не зрозумів чого хочу сам для себе, мине час там можна буде і визначатись.
− Що для Вас найважче у навчанні на історичному факультеті?
Найважче — це навчатись так щоб мене не відрахували, здобувати вищу освіту і навчитись висловлювати свою думку розгорнуто.
− Що надихає Вас у важкі моменти й не дає опустити руки?
Надихає те що хочеться не бути нижчим за когось іншого. Хочеться мати стабільний рейтинг та бути як всі, а місцями й краще.
− Які навчальні дисципліни Вам подобаються найбільше? Чому?
Спеціальні історичні дисципліни та основи джерелознавства для мене найцікавіші, там цікаві терміни які важливі у професійному житті історика.
− Чи зуміли Ви увійти в графік студентського життя, якщо ні, то чому?
Так, я зумів увійти в графік студентського життя.
− Чи подобається група у якій Ви навчаєтесь? Знайшли спільну мову з одногрупниками?
Так група подобається, Спільну мову знайшов з усіма.
− Які враження у Вас залишились після першої сесії?
Враження такі що треба докладати більше зусиль, щоб здати сесію, і працювати над собою та своїми знаннями.
− Чи не шкодуєте Ви що вступили саме на історичний факультет університету імені Михайла Драгоманова?
Ні, я не шкодую що вступив на історичний факультет УДУ імені Михайла Драгоманова.
− За, що Ви любите істфак?
Я люблю істфак за те що він як одна сімʼя всі один за одного й один за всіх. Мені дуже подобаються тут викладачі та студенти які навчаються разом зі мною.
− Якби Ви обирали сьогодні куди вступати, чи обрали б Ви історичний факультет УДУ Драгоманова знову?
Так, якби я вступав сьогодні то інших варіантів в мене б не було. Істфак першим пріоритетом!
Сагайдак Анастасія (Чорносніжка) група 11ІАРХ
− Що спонукало Вас обрати спеціальність/професію напрямку історія?
Спочатку я хотіла вступати на спеціальність філософія. Але згодом змінила свою думку і вибір постав між Історія. Середня освіта та археологією. Так, як я не хочу бути вчителем, але хочу пов’язати життя з вивченням історії, оскільки це дуже цікаво й пізнавально, то я вирішила вступити саме на спеціальність Історія та археологія.
− Чому Ви обрали для навчання саме історичний факультет УДУ імені Михайла Драгоманова?
В мене було декілька варіантів куди вступати на обрану спеціальність. Але все ж я зупинилася на УДУ імені Михайла Драгоманова. Головною причиною такого мого вибору є те, що і тоді в період вступу і зараз Драгоманова є для мене одним з елітних вищих навчальних закладів України.
− Якими були Ваші перші враження від факультету та від навчання тут?
В загальному перше враження було позитивним. Було цікаво знайомитися з новими людьми з потоку першого курсу, хоча для мене це було важко. Стосовно навчання було трохи страшно вчитися, бо тоді я ще не знала, що і як робити.
− Якими були Ваші очікування від навчання і чи всі вони справдились?
Я очікувала, що буде дуже важке навчання. Воно і справді досить важке, на приклад, важко опрацьовувати наукову літературу. Але воно того варте, головне, що в мене є ціль до якої я впевнено йду попри всі труднощі.
− З якими труднощами Ви зіткнулись в процесі навчання?
Головні труднощі були пов’язані з тим, що спочатку було не зрозуміло як взагалі навчатись, як діяти. Але зараз все стало на свої місця і загалом більше жодних суттєвих труднощів немає.
− Розкажіть, будь ласка, про найяскравіші моменти вашого навчання та позанавчальної діяльності на факультеті.
Найяскравішими моментами для мене є участь в різних факультетських гуртках. Також ми з групою досить часто ходили на виставки та в музеї, що теж дуже сильно закарбувалось у пам’яті. Більшою мірою через те, що для мене найкращим є проведення часу в компанії своїх одногрупників.
− Що для Вас найважче у навчанні на історичному факультеті?
Напевно, найважчим для мене все ж є опрацювання наукової літератури, написання різноманітних наукових робіт та підготовка до семінарів.
− Що надихає Вас у важкі моменти і не дає опустити руки?
Мене надихають мої мрії, надії на майбутнє. Все ж я справді хочу стати археологом і займатись дослідженнями минулого в науковій площині.
− Які навчальні дисципліни Вам подобаються найбільше? Чому?
Найбільше мені подобається зрозуміло, що археологія. Також ще подобаються всесвітня історія, саме історія стародавнього світу та спеціальні галузі історичних дисциплін та основ джерелознавства, які є досить пізнавальними не тільки для істориків чи археологів, а й в принципі для всіх людей, які можливо просто цікавляться історією.
− Чи зуміли Ви увійти в графік студентського життя, якщо ні, то чому?
В принципі мало-помалу я змогла увійти в графік студентського життя. Хоч і не відразу, але навчилася розподіляти час так, щоб все встигати. І зараз ось цей шалений темп в якому нам доводиться жити не є для мене тягарем.
− Чи подобається група у якій Ви навчаєтесь? Знайшли спільну мову з одногрупниками?
Мені дуже подобається моя група. Я змогла знайти спільну мову з одногрупниками. На мою думку, ми всі веселі та доброзичливі. В нас чудовий староста до якого ми стараємось дослухатись. В разі якоїсь важливої події ми завжди гуртуємось і намагаємось допомагати одне одному.
− Які враження у Вас залишились після першої сесії?
Чесно кажучи, я дуже боялась і не знала чого очікувати. Найстрашніше, мабуть, це момент самого іспиту. Коли в найважливіший момент тремтять руки, а все те, що ти вчив просто вилітає з голови.
− Чи не шкодуєте Ви що вступили саме на історичний факультет університету імені Михайла Драгоманова?
Я не шкодую, що вступила на історичний факультет УДУ Драгоманова. Навіть більше, я щаслива, що змогла сюди вступити і навчатись.
− Які Ви маєте плани на майбутнє стосовно подальшого навчання та інших видів активності на факультеті?
Серед планів на майбутнє навчатись, навчатись і ще раз навчатись, якомога далі. В подальшому хочу працювати за обраною спеціальністю, оскільки вона є для мене омріяною.
− За, що Ви любите істфак?
Я люблю істфак за дружність, згуртованість, доброзичливість і можливість реалізувати себе не тільки як фахівця, але і як особистість, що теж дуже важливо.
− Якщо б Ви обирали сьогодні куди вступати, чи обрали б Ви історичний факультет УДУ Драгоманова знову?
Звісно я обрала би історичний факультет УДУ імені Михайла Драгоманова знову, бо мені тут дуже подобається. Так, є своя специфіка трошки важко, але все одно він вартий того, щоб сюди вступати.
Баранюк Ассана група 13ІСО
− Що спонукало Вас обрати спеціальність/професію напрямку історія?
Мене завжди цікавила історія як наука.Історія є безмежною цариною знань, і завжди є щось нове для вивчення, тому для мене це є цікавим.
− Чому Ви обрали для навчання саме історичний факультет УДУ імені Михайла Драгоманова?
Я обрала УДУ ім.Михайла Драгоманова, тому що чула багато гарних відгуків про історичний факультет та про його викладачів.
− Якими були Ваші перші враження від факультету та від навчання тут?
Важко сказати, бо це було пів року тому, але це були приємні враження.
− Якими були Ваші очікування від навчання і чи всі вони справдились?
Від факультету я очікувала дізнатися багато цікавих фактів про історію та все що з нею пов’язано.Університет виправдав мої очікування.
− З якими труднощами Ви зіткнулись в процесі навчання?
Інколи я не встигала виконувати всі домашні завдання, а так інших труднощів у мене не було.
− Розкажіть, будь ласка, про найяскравіші моменти вашого навчання та позанавчальної діяльності на факультеті.
Мені запам’яталося що факультет проводив(проводить) різні цікаві заходи для студентів, та робить все можливе для їхнього розвитку.
− Що для Вас найважче у навчанні на історичному факультеті?
Одночасно важко і цікаво те що поступово додаються нові предмети, і в більшості вони для мене не відомі.
− Що надихає Вас у важкі моменти і не дає опустити руки?
Мені допомагає не опускати руки те, що у мене є бачення кінцевої мети мого навчання в університеті та те, що я отримаю по його закінченню.
− Які навчальні дисципліни Вам подобаються найбільше? Чому?
Якщо говорити про улюблені дисципліни, то для мене це:Всесвітня історія та Історія України.
Всесвітня історія мені подобається тим, що я люблю вивчати культуру та життя різних народів.Історія України тим, що це історія мого народу, яку потрібно знати.
− Чи зуміли Ви увійти в графік студентського життя, якщо ні, то чому?
На початку навчання звичайно було трішки важко, але з часом я звикла до графіку і тепер для мене це не є проблемою.
− Чи подобається група у якій Ви навчаєтесь? Знайшли спільну мову з одногрупниками?
Група в мене чудова. Я рада, що потрапила саме до цієї групи.
− Які враження у Вас залишились після першої сесії?
Перед сесією я хвилювалася і думала, що не складу її на бажаний рівень. Після сесії я усвідомила, що все не так було страшно, як я собі це уявляла.
− Чи не шкодуєте Ви що вступили саме на історичний факультет університету імені Михайла Драгоманова?
Взагалі не шкодую. Це мій найкращий вибір з усіх можливих варіантів.
− Які Ви маєте плани на майбутнє стосовно подальшого навчання та інших видів активності на факультеті?
Після закінчення бакалаврату планую продовжувати навчання на магістратурі та займатися науковою діяльністю.
− За, що Ви любите істфак?
За те що він проводить багато цікавих заходів, дає мені знання та можливість розвиватися у галузі історії
− Якщо б Ви обирали сьогодні куди вступати, чи обрали б Ви історичний факультет УДУ Драгоманова знову?
Так, я б обрала історичний факультет УДУ ім. Михайла Драгоманова вдруге тому, що він для мене є найкращим вибором.
Бурнов Володимир (Бублік) група 11ІАРХ
− Що спонукало Вас обрати спеціальність/професію напрямку історія?
Після початку повномасштабної війни я почав більше цікавитися історією, вона мені і до цього подобалася але суто як шкільний предмет. Я став відноситися до історії по іншому
− Чому Ви обрали для навчання саме історичний факультет УДУ імені Михайла Драгоманова?
Мені зручно сюди добиратися. Що в наш не простий час є чи не головним критерієм при будь-якому виборі.
− Якими були Ваші перші враження від факультету та від навчання тут?
Враження позитивні, пари цікаві, так і хочеться їх відвідувати.
− Якими були Ваші очікування від навчання і чи всі вони справдились?
Я очікував в перші місяці навчання отримати “тонну” нових знань і я їх отримав.
− З якими труднощами Ви зіткнулись в процесі навчання?
Я зіткнувся із сном на парах, навчатися потрібно але я рано прокидаюсь щоб вчасно приїхати на пари, не вистачає часу для якісного сну.
− Розкажіть, будь ласка, про найяскравіші моменти вашого навчання та позанавчальної діяльності на факультеті.
Найяскравішими моментами були: футбольні змагання, дебют, змагання з перетягуванню канату, і також я файно провожу час з однокурсниками.
− Що для Вас найважче у навчанні на історичному факультеті?
Для мене найважче це семінари і підготовка до них.
− Що надихає Вас у важкі моменти і не дає опустити руки?
Коли мені важко, наприклад писати семінар і я хочу це все кинути, я згадую які круті нагороди показував нам пан Вєтров, а я хочу досягти таких же висот, тому вчуся.
− Які навчальні дисципліни Вам подобаються найбільше? Чому?
Мені найбільше подобається Всесвітня історія, бо цей предмет нам читає Роман Вікторович Бабенко.
− Чи зуміли Ви увійти в графік студентського життя, якщо ні, то чому?
Так, зміг. Не бачу в цьому нічого складного.
− Чи подобається група у якій Ви навчаєтесь? Знайшли спільну мову з одногрупниками?
Дуже люблю свою групу, спільну мову знайшли одразу.
− Які враження у Вас залишились після першої сесії?
Дуже не хочеться це пережити знову, але доведеться.
− Чи не шкодуєте Ви що вступили саме на історичний факультет університету імені Михайла Драгоманова?
Ні, не шкодую, мені тут дуже подобається.
− Які Ви маєте плани на майбутнє стосовно подальшого навчання та інших видів активності на факультеті?
Планую успішно перейти на 2 курс та приймати участь у різних університетських активах.
− За, що Ви любите істфак?
Я люблю істфак за те що ми — чемпіони
− Якщо б Ви обирали сьогодні куди вступати, чи обрали б Ви історичний факультет УДУ Драгоманова знову?
Так, про свій вибір ніколи не шкодував і ніколи не сумнівався в його правильності.
(👩💻Над інтерв’ю працювала Явецька Вікторія)
Дьогтярьова Анастасія 12ІСО
— Які були перші емоції та враження після вступу в університет/навчання?
Враження після вступу лише позитивні. Я мріяла вступити на бюджет і іншого варіанту в мене не було, бо батьки не мають змоги оплачувати навчання.
Після тижня навчання я пам’ятаю лише задоволення від того, що я рано прокидаюся, заварюю собі каву і все на світі встигаю. Це круті відчуття.
Перші враження. Було ніяково, бо мені непросто знайомитися з людьми і тим більше, з такою кількістю. Я спочатку взагалі думала, що не знайду собі друзів, але навіть в мене вийшло відкритися…
Нові предмети. Все дуже цікаво.
-Чим найбільше запам’ятався 1 семестр?
Перший семестр запам’ятався в першу чергу знайомством з класними людьми, з викладачами.
Запам’ятався семінарами, не будемо казати з якого предмету, але деколи було нервово(завжди)
Походами на конференції, якісь заходи, фінал дебюту.
-Чи змінилися ваші думки про навчання якщо порівнювати з 1 вересня?
В принципі, все як було, так і лишилося.
-Які враження від викладачів?
-Провокативне питання.
Поки що, викладачі з першого семестру в самому серці. До викладачів цього семестру я ще не звикла. До них важче звикати, ніж до одногрупників і ще важко те, що вони змінюються кожен семестр, бо тільки звикнеш і вже нові теми і нові викладачі. Але в цілому, я не розчарована.
-Які топ — 5 заходів за період навчання вам сподобалися? Похід у музеї/на виставки/ участь у дебюті і т.д?
1. Дебют.
2. Конференція присвячена голодомору 1.
3. Конференція присвячена голодомору 2.
4. Похід в Музей Києва в перший день навчання.
5. Школа молодого науковця, хоч це і не захід, але мені сподобалося.
-Чи подобаються вам заходи які організовує університет? Чи подобаються вам заходи на які пропонують долучитися?
Мені подобаються заходи які організовують, а ще більше подобається, коли пропонують долучитися. Я завжди дуже рада долучитися до цікавих заходів, хоча не завжди виходить
Миханчук Микола 12ІСО
-Які були перші емоції та враження після вступу в університет/навчання?
Напевно, як і у всіх студентів, перші емоції були виключно позитивні: безліч нових людей, велике місто, багато нових вражень. Відчуття були змішані; після школи незвично переходити до більш наукового та прикладного вивчення історії.
Саме вайбове і класне місце в Києві — це гуртожиток №4. Відповідно, враження про перший семестр пов’язані не стільки з навчанням, а з проживанням в гуртожитку. Люди, емоції, посиденьки до ранку, коли пара на 8:00, це те, що я ніколи не забуду.
-Чи змінилися Ваші думки про навчання, якщо порівнювати з 1 вересня?
У мене були досить помірні погляди щодо навчання в Україні. Якщо чесно, то моя думка змінилася в кращу сторону. Викладачі ставляться толерантно і з повагою до студентів. Все в форматі дискусії та братерства. Якщо виникали якісь питання, викладачі завжди допомагали.
-Які враження від викладачів?
Викладачі у нас всі класні, але особливо хотілося б виділити викладачів з історії України: Сегеду Ростислава Антоновича і Візер Світлану Олександрівну, та викладача з вступу до спеціальності Черевко Оксану Степанівну — професіонали своєї справи та просто чудові люди. Завжди відчувалося, що ці люди підкажуть, допоможуть та навчать.
-Які топ — 5 заходів за період навчання вам сподобалися? Похід у музеї/на виставки/ участь у дебюті і т.д?
Самий веселий та класний захід, який був у нас протягом навчання в університеті — Дебют. Я мав честь приймати активну участь в організації цього заходу. Тому особливо позитивні враження та емоції пов’язані з цим заходом. Фактично, його можна розбити на три частини: Факультетський, університетський півфінал, університетський фінал. На жаль, нам трошки не вистачило аби отримати перше місце, але ми не засмутилися та отримали задоволення від самого процесу. Також сподобалися наукові заходи, на які нас запрошували Декан — Мелещенко Тетяна Володимирівна, та Ростислав Антонович. Конференція про голодомор та поїздка до Києво-Могилянської академії. Було дуже пізнавально та цікаво.
-Чи подобаються Вам заходи які організовує університет?
Більшість заходів, які організовує університет, орієнтовані на студентство та наше дозвілля, тому в мене склалися виключно позитивні враження.
Соломенко Яна 13ІСО
-Які були перші емоції та враження після вступу в університет/навчання?
Я відчувала змішані почуття, оскільки це як новий етап в моєму житті. Нові люди з якими треба знайомитися, але я досить комунікативна, тому це не було великою проблемою для мене.
Щодо навчання, то воно мене одразу зацікавило. Я відчувала захоплення від вивчення дисциплін які у нас зʼявилися, розширення своїх знань.
Складно сказати, що я відчувала після тижня навчання, але якщо розширити його до «після місяця навчання», то я впевнилась, що я точно не помилилась і обрала саме те, що мені потрібно.
-Чим найбільше запам’ятався 1 семестр?
В першому семестрі у нас відбувалося дуже багато всього цікавого та нового.
Нові друзі, знайомство з викладачами- все це стало важливою частиною мого студентського життя.
Досі інколи я згадую квест першокурсника, з його цікавими та деякими підступними завданнями.
Також в памʼяті залишаються спогади про дебют першокурсника, особисто я не брала участь, але приходила підтримати нашу команду, вони і справді були неперевершені!
-Чи змінилися ваші думки про навчання якщо порівнювати з 1 вересня?
Не можу сказати, що у мене якось змінилась думка про навчання, напевно тому, що я і не «загадувала», що там і як буде відбуватися.
-Які враження від викладачів?
Враження від викладачів — позитивні. По більшості видно, що вони у захваті від своєї роботи, що безпосередньо впливає і на студентів.
Перед початком навчання, у мене було упереджене ставлення щодо однієї дисципліни, але завдяки нашому викладачу який вів у нас лекції, я повністю змінила своє ставлення.
Я вважаю, що дуже важливо зацікавити людину у свою справу/дисципліну. а якщо у викладача є запал і харизма — це вже 98% успіху.
-Які топ — 5 заходів за період навчання вам сподобалися? Похід у музеї/на виставки/ участь у дебюті і т.д?
На перше місце я б поставила похід на тренінг з протимінної безпеки «Дивись під ноги» в київському молодіжному центрі. Друге місце у моєму топі займає квест першокурсника, далі дебют. На четверте місце «Школа молодого науковця», останнє місце займе лекція про вікіпедію.
-Чи подобаються вам заходи які організовує університет? Чи подобаються вам заходи на які пропонують долучитися?
Мені подобаються заходи, які організовує наш університет. До прикладу , нещодавно ми з групою відвали зустріч з послом Швеції, це було дуже інформативно та цікаво. Також наш факультет організовував археологічну виставку в гуманітарному корпусі, як на мене, це чудова можливість для студентів поглянути на життя давніх цивілізацій.
Мені подобаються заходи і поза університетською діяльністю, які нам пропонують. На мою думку, це чудовий спосіб вивчити щось нове для себе та сприяє саморозвитку. Також це чудовий спосіб відпочинку та переналаштування уваги. Тому я стараюсь не ігнорувати пропозиції щось відвідати.
Ткаченко Софія 12ІСО
-Які були перші емоції та враження після вступу в університет/навчання?
Момент вступу був довгоочікуваним. Після дзвінка з деканату, про вступ на бюджет, емоції вже переповнювали мене. Потім був день подачі документів, коли ще не зовсім до кінця розумієш що ти вже студентка омріяного університету, ще й в столиці. Перший тиждень навчання був особливо цікавим. Все було вперше: знайомство з викладачами, нове оточення, нові люди. На початку, навчання здавалося легким через те, що не було семінарів та модулів. Загалом, враження від навчання в мене позитивні, тому що це моя омріяна професія.
-Чим найбільше запам’ятався перший семестр?
Початок першого семестру відзначився екскурсією в музей одразу на перше вересня, знайомство з однокурсниками, з адміністрацією факультету. Восени нам робили різноманітні гостьові лекції, пропонували сходити на історичні виставки. Також перший семестр був насичений різноманітними активностями для першокурсників, а саме: змагання з волейболу, футболу, боулінгу. Також найяскравіший спогад це звісно ж дебют першокурсника, а особливо факультетський. Саме ці заходи допомогли нам здружитися і знайти конект один з одним.
-Чи змінилися Ваші думки про навчання, якщо порівнювати з 1 вересня?
Змінились зовсім небагато, а саме тим, що вчитись дійсно складно. Наша професія вимагає від себе запам’ятовування багатьох дат, термінів і визначень. На мою думку, кожен знав на що він йшов, тому очікування змінились не дуже.
-Які враження від викладачів?
Викладачі всі дуже лояльні, добрі і людяні. Звісно треба було звикати з тим, що в порівнянні зі школою, в університеті викладачі не будуть змушувати щось робити, ти сам маєш зрозуміти треба це тобі чи ні. Але загалом викладачі і адміністрація факультету в нас круті.
-Які топ — 5 заходів за період навчання Вам сподобалися? Похід у музеї/на виставки/ участь у дебюті і т.д?
На першому місці звісно — дебют першокурсника.
На другому місці можна розташувати участь в експертному обговоренні на тему «Міжнародне гуманітарне право і викладання його в закладах загальної середньої освіти», вже на першому курсі я побувала в Міністерстві освіти та науки України.
На третьому місці — похід у музей історії Києва, там дійсно круті виставки.
На четвертому місці — кубок ректора з футболу, тоді ми теж змогли об’єднатись цілим факультетом і вболівали за наших хлопців.
На п’ятому місці, я б зазначила зустріч із журналістом Акімом Галімовим.
-Чи подобаються Вам заходи які організовує університет та пропонують долучитись?
Так, звісно. Всі заходи, які нам пропонують на факультеті та в університеті завжди є цікавими і пізнавальними. Кожен захід по-своєму розкриває нові можливості, допомагає розвинути вже набуті навички. Взагалі, саме завдяки таким заходам навчання стає різноманітнішим і цікавішим.
Козійчук Сергій 12ІСО
–Які були перші емоції та враження після вступу в університет/навчання?
Змішанні, загалом мені все з самого початку подобалося, але перші два тижні було трохи важко адаптуватися.
-Чим найбільше запам’ятався 1 семестр?
У першому семестрі найбільше запам’яталася дуже велика кількість студентської активності, якій сприяло керівництво факультету: дебют першокурсника, спортивні змагання та інші цікаві заходи.
-Чи змінилися Ваші думки про навчання якщо порівнювати з 1 вересня?
Звісно, я все ж адаптувався до навчального процесу і зараз мені легше ніж було раніше, навіть враховуючи, що навантаження значно більше.
-Які враження від викладачів?
Різні, але здебільшого хороші.
-Які топ — 5 заходів за період навчання вам сподобалися? Похід у музеї/на виставки/ участь у дебюті і т.д?
Участь в обох дебютах першокурсника (факультетському і університетському), похід у музей історії Києва, університетські змагання з футболу.
-Чи подобаються Вам заходи які організовує університет? Чи подобаються вам заходи на які пропонують долучитися?
Так
(📝Над інтерв’ю працювала Габай Валерія)
Народний студентський театр “Вавилон”: участь студентів Історичного
🎭Народний студентський театр «Вавилон» існує в УДУ імені Михайла Драгоманова вже 22 роки та має багату історію.
🎓Актори театру — студенти з різних факультетів, і Історичний факультет не виняток.
Ми знаємо як і вічних героїв, так і сучасних молодих акторів з нашого факультету.
⚔️Хотілось б відразу згадати про тих вавилонян, хто ціною свого життя захищав і захищає нашу державу від ворожої навали. Кавалер ордена «За мужність. ІІІ ступеня» Ярослав Савченко та Антон Прасоленко — талановиті, харизматичні, відважні юнаки, які з перших днів війни взяли до рук зброю і загинули як герої. Воїни Збройних сил України Дмитро Мацюк, Олексій Чухліб, Марія Козир, Тетяна Рева, Антон Шевчук, Олексій Ситник, волонтери Ліна Остоматій і Сергій Іванов надихають своїми діями, змушують усю вавилонівську родину працювати для Перемоги, закриваючи збори, проводячи благодійні вистави, аукціони та розіграші.
🤝Загалом за останній рік «Вавилон» зібрав приблизно 400 тисяч гривень для потреб армії та військових госпіталів.
📖Життя в театрі дуже напружене і максимально злютоване: дві чотиригодинні репетиції на тиждень, які включають обов’язкові майстер-класи та підготовку до вистав. А ще — літературні читання, спільні походи на вистави, екскурсії, прогулянки містом, психологічні тренінги. А ще — театральні фестивалі і конкурси! Все це і витворює вавилонівську родину однодумців.
🎙Студенти-актори розвивають свої вміння у хореографії, вокалі, акторській майстерності, гримі тощо. В цьому їм допомагають такі здібні майстри, як Юлія Кратко, Віталій Лобода, Клаудія Колосовська, Роман Рєзніков, Олена Залевська та інші. Також майстер-класи проводять самі режисерки театру: Ірина Савченко (яка є і художньою керівницею) та Альона Шашко.
Вавилоняни все роблять самі: вчать ролі, підбирають костюми, виготовляють декорації та реквізит.
За стільки років театр має свої легендарні вистави та прем’єри. Наприклад: «Сім дочок Саватія Гуски» за п’єсою «Отак загинув Гуска» Микола Куліша; «Кароль» за п’єсою Славомира Мрожека; «Свято Зірки» за п’єсою Надії Симчич; «Чернетки» за однойменною збіркою новел Христини Монастирської; «Ромео і Жасмин» Олександра Гавроша та інші. Серед останніх прем’єр: авторська документальна вистава “Історії з чату” (19/12/2023) — про емоції та життя вавилонян під час початку повномасштабного вторгнення. Кожна з цих вистав — окрема, іноді дуже складна історія з життя театру.
З анонсом подій можна ознайомитися на акаунтах театру “Вавилон” у всіх соцмережах.
В одній з найближчих вистав — тут ми потримаємо інтригу! — в акторському складі будуть двоє студентів 12 ІСО групи — Марко Воробйов та Поліна Кердань, які сподіваються на вашу підтримку і очікують побачити вас серед глядачів.
А Народний театр «Вавилон» щиро запрошує всіх долучитись до мистецтва, яке працює на ваше ментальне здоров’я, а отже — і на країну!
(📚Допис підготувала Поліна Кердань)
Незабутній досвід археологічної практики: Ходосіївка -2023
У серпні 2023 року студенти історичного факультету проходили археологічну практику в селі Ходосівка поблизу Києва, де від 2003 року в межах села працює Північна постійнодіюча археологічна експедиція, керівником якої є Ігор Анатолійович Готун. Експедиція досліджує багатошарове поселення 1-ого тисячоліття-XVIII століття та, водночас, є базою для експериментальної археології. Тут проводиться натурне моделювання гончарства, ковальства, сиродутного процесу, бортництва та медоваріння. Студенти були поділені на дві зміни, 12 ісо група і частина 11 іар проходили практику в першій частині серпня, практика тривала 2 тижні.
Спочатку більшість з нас зовсім не хотіла їхати на практику, адже вважали, що не виживе в лісі такий довгий термін, тому ми почали шукали різні способи, щоб уникнути цього «покарання». Однак у нас не вийшло скасувати практику і ми все ж таки поїхали в Ходосівку. Мабуть, кожен із нас переживав у той день, коли їхав на практику, адже більшість ніколи не жила в наметах на природі, а також це був день, коли ми всі нарешті зустрілися і вперше побачити одне одного наживо, а не через екран монітора. Тому це був однозначно важливий день, особливо для мене як старости групи.
Коли ми приїхали на територію археологічного комплексу, нас гостинно зустрів Ігор Анатолійович та інші професійні археологи, які ознайомили нас з правилами, провели інструктаж та показали місцевість. У перший день ми активно зайнялися облаштуванням табору: хлопці займалися заготівлею дров для вогнища, а дівчата куховарили.
Наступний день розпочався для нас рано, о 7 годині ранку ми поїхали на розкоп. У перший день нам пояснювали, що треба робити, як правильно працювати на різних стадіях розкопок, робити розчистку шурфа, реконструкцію і рекультивацію поверхні пам’ятки після завершення дослідження. Протягом практики ми працювали на різних локаціях, серед яких Велике Ходосівське городище, Козаків Яр, Березове. Перевагою було те, що ми не були закріплені за однією локацією, тому могли працювати на різних територіях. Дівчата, яким була заборонена важка фізична праця, виконували камеральні роботи в таборі.
З кожним новим днем працювати ставало легше, ми звикли й практика не здавалася такою страшною, як на початку. Дні проходили дуже швидко. Розкопки відбувалися цікаво, адже з нами працювали досвідчені археологи, викладачі та волонтери, які розповідали цікаві історії, а Бабенко Роман Вікторович готував смачну кашу, смажив гриби, рибу і постійно був з нами на розкопках, підтримував та мотивував працювати, давав корисні поради.
Особливою для нас усіх була екскурсія Великим Ходосівським городищем, яку організував і проводив Ігор Анатолійович, ми були вражені розмірами цього городища-гіганта, побачили Змієві бали, а також доти часів Другої світової війни. Варто згадати про гостей з історичного факультету, які час від часу до нас приїжджали, привозили солодощі, овочі, фрукти. Викладачі підтримували нас та хвилювалися, коли були повітряні тривоги. У Ходосівці нас відвідували Мелещенко Тетяна Володимирівна, Сегеда Ростислав Антонович, Журавльова Людмила Віталіївна, Мальований Олександр Олексійович за що ми їм щиро вдячні.
У передостанній день практики настав час складати іспит, яким нас лякати з першого дня перебування в таборі. На екзамені спочатку ми копали шурфи, потім намагалися відповідати на запитання Ігоря Анатолійовича. Далі розпочалася подія, яку кожен з нас запам’ятав на все життя — посвята в археологи. Це була дуже цікава та весела процедура посвяти, деталі якої нам не можна розповідати.
Загалом практика пройшла досить швидко, дехто навіть залишився ще на декілька днів. За період практики ми вивчили багато нових археологічних термінів, бо щовечора Ігор Анатолійович збирав нас біля вогнища, і ми намагалися науковою мовою пояснити, що робили і знайшли під час розкопу. Ми дізналися та навчилися: як розбивати розкоп на траншеї, розчищати об’єкти, фіксувати знахідки в межах розкопу, що таке шурфування, для чого воно потрібне і яких видів буває. Ми змогли пристосуватися до життя в наметах серед лісу. Враження від практики лише позитивне, адже ми багато чого навчилися за цей період, зустрілися з одногрупниками, познайомилися з новими людьми, серед яких археологи, волонтери й студенти інших вишів столиці, а хтось на практиці зустрів кохання. Отже, 2 тижні практики — це був неймовірно крутий період, який кожен із нас запам’ятає на все життя та буде згадувати із усмішкою на обличчі.
(🕶🔪Враженнями поділився Ярослав Савченко)
Феномен археологічної практики: інтерв’ю з доцентом кафедри всесвітньої історії та археології Русланом Германовичем
Літня археологічна практика є довгоочікуваною подією в житті багатьох студентів істориків. Без зайвого применшення, практика є подією сакральною, що запам’ятовується на все життя, а інколи навіть змінює долю молодої людини. Вже з перших днів навчання, студентам першого курсу, коротко повідомляють про практику і під час всього навчального року, у студентському середовищі не вщухають обговорення, припущення, та навіть чутки, відносно цієї знакової події.
Метою проходження археологічної практики, є ознайомлення студентів істориків з археологічним напрямком історичних досліджень через безпосередньою участь в польовій роботі. Так би мовити, з повним зануренням в усі сфери археологічної діяльності. Прийнято вважати, що краще один раз побачити ніж сто раз почути, а під час практики студенти, що тільки починають своє знайомство з історією, не тільки бачать археологічні матеріали та прийоми досліджень, а й самі опановують ці наукові навички.
Але найбільше про археологічну практику можуть розповісти науковці археологи, що пов’язали свою професійну діяльність саме з навчанням студентів та підготовкою нових спеціалістів. І тут ми маємо змогу поставити кілька запитань доценту кафедри всесвітньої історії та археології нашого університету, завідуючому археологічною лабораторією історичного факультету, багаторічному керівнику студентської літньої археологічної практики Руслану Германовичу Шишкіну.
- Скажіть будь ласка, які неочевидні цілі та завдання має під собою археологічна практика?
- Може це буде дивним, але важливою метою і завданням польової практики є самопізнання себе молодою людиною. Серед практикантів завжди багато таких, які вперше «відірвались» від родини, як кажуть «відірвались від маминої спідниці» . І це нормально явище. Дехто ніколи не був в дитячих таборах, або на рибалці і уявлення не мають як це ночувати в наметі. Вони вперше відчули свою «самостійність», але ще не знають як із нею поводитись. Вони вчаться працювати в колективі, допомагати один одному долати складнощі і навчитися терпіти, коли складно фізично. Студенти на практиці знайомляться один з одним в умовах важкої фізичної праці, а це дуже відрізняється від умов нічного клубу, або кафе. Знайомства, які зароджуються на практиці потім часто тривають все життя, а дехто в експедиції знаходить і свою другу половину. J Студенти навчаються розбиратися в людях, відрізняти зерно від плевел, об’єктивно оцінювати і свої людські якості, з яким треба боротися. Таким чином, головною метою практики є стати більшою ЛЮДИНОЮ ніж раніше.
- А що ж є найвідповідальнішим для студентів під час проходження практики?
- Найвідповідальнішим для студентів на практиці є три моменти: увага, увага, і ще раз увага. Увага до того що і як ти робиш, до того, що тобі кажуть керівники, увага до своїх друзів і нарешті увага до себе. Якщо раніше в родині все робили за тебе (готували, прали, прибирали, будили зранку) то в експедиції ти повинен навчитися це робити самостійно.
- Чи важливими є наукові та студентські традиції під час практики, та чи існують такі на нашому факультеті?
- Звичайно такі традиції існують і їх багато. Про них студенти дізнаються вже в експедиціях, про їх зміст та історію. Найбільш відомою і багаторічною традицією нашої факультетської експедиції (в різні роки це Обухів, Велика Бугаївка, Червоне, Комарів) є фотографування перед корпусом всім складом експедиції (або зміни) перед від’їздом та після повернення з «поля». Також традиційно після повернення з експедиції (на очах здивованих перехожих J ) ми виконуємо польовий археологічний гімн — «Орел 6 легіону».
Звичайно що не зразу, та не про всі археологічні традиції та звички ми дізнаємося від наших викладачів та керівників, для всього є свій час.
Але й наші старші друзі, колеги, що вже мають досвід роботи «в полі» можуть з нами поділитися. Так ми продовжуємо наше спілкування з студенткою другого курсу нашого факультету, лаборантом кафедри всесвітньої історії та археології Кубрицькою Євою, що проходила практику у Ходосівській експедиції ІА НАНУ, та згодилась поділитися своїми враженнями.
- Розкажіть будь ласка, якими були Ваші відчуття, перед поїздкою на практику, та чи справдилися Ваші очікування?
- Відчуття, чесно кажучи, змішані. Я чемно відсиділа перший курс на дистанційному навчанні, тож перспектива поїхати в табір на розкопки витягувала із “зони комфорту”. Але бажання досліджувати та познайомитися зі своїми колегами — переважало, і останні дні я не могла дочекатися початку практики. Категорія “очікування/реальність” мене абсолютно не розчарувала. А, ні, хіба що душ, точніше, температура води в ньому. Звичайно, що хотілося б покращити умови проживання студентів у таборі, але на недоліки ми заплющували очі)
- А Які враження та емоції залишила по собі практика?
- Переважно позитивні. Підйоми о 6 ранку, 8 годин розкопок, коли сидиш скручений, але таки хочеш знайти ту кераміку та вечірня ватра — назавжди закарбувалися у пам’яті не лише моїй, а й думаю, усієї групи.
- Чи на Вашу думку, згуртовує практика колектив студентів?
- Однозначно так. Археологічна практика це не лише розкопки, це налаштування спільного побуту, в не завжди комфортних умовах, на тривалий термін для цілої групи. Тому саме його організація і зближує. Ну і, звичайно, вечірні посиденьки.
Романтизація та сакралізація досвіду літньої практики є невід’ємною частиною студентської культури. Але нам все ж таки варто з’ясувати і певні, більш конкретні особливості практики. Для цього, ми звернулися з запитаннями до Кандидата історичних наук, завідувача відділу археології ранніх слов’ян ІА НАНУ Петраускаса Олега Валдасовича.
- Скажіть будь ласка, що очікує керівник експедиції, від студентів під час археологічної практики?
- Будемо чесними, як керівник експедиції, перше чого хочу це дотримання дисципліни і виконання правил. Зазвичай, склад експедиції коливається від 20 до 40\50 осіб, де більшість саме практиканти. І всі вони різні. Якщо не буде запущений процес роботи цього досить складного організму (кухня, ночівля, розкопки, камеральна обробка, впорядкування території, відносини з місцевим населення і т.д. і т.п.), то хороших підсумків не очікуй. Потім, коли процес налагоджений, чекаю і шукаю серед них, тих кому справді цікава історія. Отже, чекаю від них справжнього інтересу до історії.
- Чи на Вашу думку, коректно для молодого студента пов’язувати свою волонтерську чи навіть професійну діяльність з археологією, після вдалої літньої практики?
- Це власний вибір «молодого студента». Звісно ж більшість з них не стане професійними археологами і це не таємниця, що «старших», тобто студентів після практики приваблює «романтика» експедицій. Її достатньо. Якщо людина сприймає «обов’язкові правила» перебування в наші експедиції він завжди бажаний гість. Не пригадаю жодного випадку, коли для колишнього практиканта на другий рік доводилося щось пояснювати: як поводиться в таборі чи на розкопі. І це дійсно такі собі студентські «принцепси» в експедиції.
- Під час польових досліджень, Ви бачили багато різноманітних студенських практик, які б основні відмінності Ви могли б назвати, наприклад між сучасними традиціями проходження практики і особливостями практики у радянський час, або можливо чим Українська археологічна практика відрізняється від іноземної?
- Мій особистий досвід залучення практикантів до археологічних досліджень переважно обмежується студентами історичного факультету КГПИ, НПУ та УДУ. Це майже 40 польових сезонів. В деякі роки саме студенти цього факультету складали основу експедицій, якими мені доводилося керувати: Велика Бугаївка (1998–2005рр.), Червоне 2 (2006–2012 рр.), Комарів (2012–2021 рр.). Відмінність істориків-педагогів від інших ВНЗ України, як на мій погляд, в значній мірі зумовлена тими правилами, яких дотримуються в експедиції та підтримують керівники практики (в даному випадку викладачі УДУ — Кравченко Надія та Шишкін Руслан). Такі принципи були закладені засновницею археологічних курсів в педінституті — Кравченко Надії. Її принцип — «я не виховую археологів», я виховую істориків. А це передбачає отримання основних навичок опанування історією в різних її складових — археології, етнографії, культурному середовищі тощо. Друге, яке власне, підпорядковане першому — самоврядування в експедиційному соціумі і вміння адаптуватися у важких умовах. Звісно ж, не всі роки були ідеальними але середній «рівень» практикантів істфаку завжди був досить високим. Свідченням цього, можуть бути випадки із старшими студентами, яких брали до інших експедицій. На питання де проходив практику, відповідь «у мене» в Обухові/ Половецькому /Бугаївці не потребувала додаткових рекомендацій. Стосовно практикантів інших ВУЗів можу сказати, що в більшості знову таки це залежить від «духу» експедиції. Діти всі однакові. Як навчать так і буде. Закордонні (європейські) практики різняться від українських. Принципова різниця полягає в тому, що опанування фахом для європейців не є формальним — це або його майбутній фах і він мусить вчитися (бо конкуренція висока) або це як спроба знайти себе (свій поклик) але і в цьому випадку студент повинен дотримуватися досить жорстких правил навчання. Стосовно конкретного проходження практики, то якщо коротко, — студенти вимагають, а експедиції — дотримуються вимог рівноправності, комфорту тощо. Проте і звіт за практику європейських студентів не відбувається формальним папером.
- Всім у нашому університеті, добре відомо, що вже довгий час відділ археології ранніх слов’ян ІА НАНУ запрошує в свої експедиції студентів УДУ імені Михайла Драгоманова, то до яких експедицій, наукових проектів, можна потрапити зараз, та за яких умов?
- Не таємниця, що війна вплинула принципово на наше життя, в тому числі і археологію. На жаль, кількість «польових» або виїзних експедицій скоротилася в рази. На сьогодні можу запросити поки в свою Комарівську експедицію, яка сформована саме в нашому відділ. Проте, Інститут археології планує і інші експедиції, наприклад, для вивчення неймовірно цікавої пам’ятки «Острів» (керівники Івакін Всеволод, Баранов В’ячеслав); «Ходосівки» (керівник Готун Ігор) та інші. Впевнений, що за бажанням можна знайти і обрати цікаву експедицію і місце, де можна пройти свою першу археологічну практику. До речі, абсолютно відкрита можливість взяти участь в експедиціях Західної Європи. Аби було бажання.
Отже, викладачі, співробітники, партнери та друзі нашого, історичного факультету вже дещо розповіли нам про літню практику. Але, що думають студенти першого курсу про цю можливість в їхньому житті, запитуємо ми у члена археологічного гуртка Гілевича Максима.
- Мабуть, Ви знаєте, що археологічні практики історичний факультет УДУ імені Михайла Драгоманова проводить на базі кількох експедицій ІА НАНУ, за різними напрямками культурно-хронологічних досліджень. Отже, де саме Ви б хотіли проходити практику?
- В наших теперішніх реаліях, а саме з неможливістю виїхати на практику за кордон, потрібно бути найбільш наближеним до цього, тому Комарів в Чернівецькій області, мій вибір!
- Які Ваші очікування від археологічної практики?
- Звісно, хочеться зустрічати кожен ранок на французькому березі Атлантичного океану, тримаючи в одній руці сигару Cohiba, а в другій руці келих вина Шато Мутон Ротшильд, врожаю 1994 року, і трапезувати, на вигляд ідеальним, тільки що спеченим круасаном. Але, дивлячись правді у вічі, я прекрасно розумію, що мене чекає, палатка, з консервами і вид на не менш красиву річку Дністер.
- Чи не викликають у Вас стурбованість «польові» умови побуту під час практики?
- Знаєте, після закінчення хоча б одного курсу в нашому університеті, в цьому житті вже нічого не страшно.
Підсумовуючи думки, ми розуміємо що літня археологічна практика є самобутньою та невід’ємною традицією студентів істориків. Якою не можуть похизуватися студенти багатьох інших спеціальностей. Практика, як ми дізналися, є справою захопливою та приємною в усіх відношеннях, але і відповідальною. Для студентів практика може стати незабутнім та корисним досвідом, як для фахівця так і для особистості. Це час, який молоді люди можуть провести у цікавих та мальовничих місцях, разом зі своїми друзями за спільною справою, та самовдосконалитися.
(📝Над дописом працював Томашевський В. А.)
Захід до “Дня закоханих” від Студентського парламенту факультету: від задуму до реалізації❤️
Всім привіт, мене звати Козійчук Сергій, я студент 1 курсу істфаку, я є учасником студентського парламенту факультету, я брав участь в організації свята до Дня закоханих, на факультеті. І я хочу поділитись своїм досвідом.
Офіційно, частиною студ. парламенту я став буквально нещодавно, коли мене (як і інших учасників студ. парламенту) затвердили на відповідній раді студентів, але активну участь в житті факультету я брав ще з моменту вступу, зокрема в дебюті першокурсника і подібних подіях, рівня факультету і рівня університету. Для студентської газети хочу розповісти саме про наш «День закоханих». Це було невелике свято на факультеті, подивитися на яке прийшло від сили 20–30 людей, з яких більшість це викладачі, яких ми особисто запросили, але для нас це була дуже вагома і важлива подія, звичайні глядачі навіть не уявляють скільки всього залишилось за кулісами. Ми організували якісну подію, в дуже короткі терміни і це було дуже важко, але кожен хто брав в цьому участь, вклав в це свою душу і максимум своїх сил.
Як все починалося? До появи мого курсу на факультеті (2023 р.) пройшли роки «дистанційки» через пандемію, а згодом і війну. Наскільки мені відомо, до всіх цих жахіть, на факультеті процвітало студентське життя, було дуже багато класних подій і, не менш зацікавлених, учасників, але з того часу змінилося дуже багато… За роки дистанційного навчання, активність на факультеті згасла, у студентів було багато інших турбот, багато хто перейшов на індивідуальну форму навчання і почав працювати, адже важкі часи не оминули нікого. Мій курс прийшов на «руїни» студентського парламенту і побачив лише відголос колишньої слави. Коли ми прийшли, студентський парламент налічував кілька старшокурсників-ентузіастів, у яких ще досі горіли очі, це були люди, які змогли зробити найважливіше — заохотити нас до роботи, щоб повернути студентське життя, в притаманне йому, русло. Вони передали нам свій досвід і подарували купу приємних спогадів, пов’язаних зі студентським активом. Але пройшло дуже багато часу, частина цих старшокурсників вже випустилася, а інша частина — випускається в наступному році. Тому, від нас — молодшого покоління студ. парламенту, залежить, як складеться студентське життя факультету в майбутньому.
І одного разу, десь в січні, невелике коло друзів та однодумців зібралися на неофіційну зустріч суд. активу. Основною задачею було: вигадати щось цікаве, щось, що зможе трохи відродити життя на факультеті і зацікавити студентів. Ми думали-гадали і вирішили, що було б чудово організувати щось круте на День закоханих, адже на той момент це було найближче свято, а так як у нас вже був досвід виступу перед публікою, бо ми всі брали участь в «Дебюті першокурсника», ми вирішили влаштувати щось подібне, ми хотіли зробити гумористичний концерт, щоб люди могли просто розслабитися, відпочити і посміятися, незважаючи на всі негаразди, з якими всім доводиться зіштовхуватись, особливо в такі важкі часи для нашої країни. Датою концерту обрали 15 лютого, бо припускали, що 14те лютого люди захочуть провести зі своїми коханими. Ідея сподобалася всім, залишилося найважче — реалізувати. Так як це був січень і тільки нещодавно минули сесія і новорічні свята, всі дуже розслабилися, було дуже важко зібрати всі сили в кулак і знову почати працювати. Як завжди, справжня робота почалася в останній момент — за два тижні, до самого свята. 1 лютого, коли ми зібралися на першу репетицію до Дня закоханих, ми поділилися ідеями, які накопичилися за січень, і почали думати, як це все зліпити до купи. Процес йшов дуже погано, нічого не приходило в голову, дуже не вистачало ентузіазму і всі дуже втомлюватися, бо через короткі строки, ми проводили репетиції щодня і по декілька годин, незважаючи, що всім нам, окрім цього, треба було іще й далі навчатися, бо навчання ніхто не відміняв. За ці два тижні, ми пройшли через вогонь, воду і мідні труби, ми купу разів починали все спочатку, бо не були задоволенні результатом, адже хотіли створити щось по-справжньому якісне і вартісне. І от лишається кілька днів до виступу, у нас майже нічого не готово, недописаний сценарій, жодного разу не відрепетовані сценки, не написані слова ведучих. Всі були на межі, здавали нерви і опускалися руки. Сценарій повністю переписувався пару разів навіть коли лишалося буквально кілька днів до самого виступу. Всі були готові здатися, але буквально в останні пару днів, активніше включилися в процес двоє старшокурсників — Максим Шевченко і Костя Рублевський, вони і до цього наставляли нас і допомагали на репетиціях, але не могли присвячувати цьому весь свій час і сили, бо у кожного з них окрім навчання і студ. активу, є іще й робота. Вони дуже допомогли нам організувати адекватну роботу, дали нам поштовх для того, щоб іти далі, за що ми їм безмежно вдячні, бо без них у нас точно не вийшло б. За три дні до виступу ми майже дописали сценарій і почали ставити сценки, за два дні до виступу ми дописали сценарій повністю і намагалися поставити усе разом: сценки, слова ведучих і пісні. І от уже 14 лютого — 1 день до виступу, це день закоханих, який ми усі провели на репетиції, проганяючи увесь сценарій кілька годин аж до пізнього вечора. І…. У нас нарешті вийшло… 15 лютого — виступ, день Х, ми чудово виступили, навіть знаючи, що буде маленька авдиторія. Емоції, які ми відчули в процесі, були неймовірними, все через що нам довелося пройти, вартувало того. Неможливо описати, як приємно бачити, що справа, в яку ти вклав всю свою душу, справді була оцінена людьми.
Ми — студентський парламент факультету і ми важко працюємо, щоб зробити студентське життя, тут, по-справжньому яскравим, щоб зі студентських років можна було запам’ятати не тільки навчання. Тепер ви трішки більше знаєте про нас і про те, що відбувається за кулісами. Сподіваюсь моя розповідь зможе вас більше зацікавити в тому, щоб підтримувати студентську активність факультету, бо хто, якщо не ми?
(📝Над інтерв’ю працював Козійчук Сергій)
Сторінка поезії💛💙
Смук Тетяна — студентка 3 курсу 33ісо групи. Я уродженка Тернопільшини, яка обожнює Київ. Якщо “історія середня освіта” — це мій майбутній фах, то творчість — тепер моє друге ім’я та сенс життя, а не просто хобі чи мрія. Творю від 2020 року під псевдонімом Тетяна Вітер. Недавно почала писати великі прозові твори (а саме дилогію воєнних романів “Живі”), але поки основний мій доробок — це поезія. Уже назбиралася ціла електронна збірка. Зараз здебільшого пишу про Україну, про те, що болить. Тому, що ті події, які ми переживаємо зараз, ніхто і ніщо ніколи не зможе стерти з нашої пам’яті. Своєю творчістю я хочу підтримати українців, зробити невеликий вклад у нашу перемогу, у наше майбутнє, яке неодмінно буде! Разом до перемоги! Слава Україні! Героям слава!
*****
“Допоки живеш ти — і я жива!”
Між нами залізо-бетонна стіна,
Та не розлучить наші серця війна.
Розстріляне градами синє небо,
Яке жило ще до мене й до тебе…
Уночі мов зорі, палають ракети,
Ти витягаєш військові багнети.
Не про такий зорепад мріяли ми,
І вкривають рідну землю їдкі дими.
Вона стогне від болю й пекучих ран,
І знову ступає з ворогами в тан.
Ти поспішно одягаєш свої берці,
Хоча дуже важко тобі на серці…
Та я з тобою, в кожнім його ударі,
Хоч не видно мене на твоїм радарі.
Я живу в твоїх чистих і світлих очах,
Обійми мої — то є щит на плечах.
Ти думками спілкуйся зі мною,
Я прикрию тебе своєю спиною.
Не шукай метафори й слова,
Допоки в світі живеш ти — і я жива!
27.06.2022р.
© Тетяна Вітер
*****
“Ховаю в кишеню”
Я заховаю поразку в кишеню,
З неї викую нову перемогу.
Не розігнути їй мою жменю,
Бо я прокладаю свою дорогу.
Перемога обійма плечі,
Вона така важка, але й важлива.
У черговий без світла вечір,
Розумію, у світі існує диво.
Попросите сказати на сцені
Свою промову чи сильні вірші,
Тримаючи поразку в кишені,
Я заговорю римами в душі…
Якщо провалиться підлога,
Чи упаде на неї біла стеля.
На моїх плечах перемога,
А за ними така рідна оселя…
Спитаєте де в світі щастя?
Чом багато так пишу про смерть?
Я просто звільнила зап’ястя,
І знищила кайдани вщерть…
Пишу про те, що в серці болить,
І розриває душу цю на атоми.
Я гідна жити, вільна любить…
А ти зло, сховай кігті із лапами!
Попросите написати приємне,
Без болю, шрамів і кайдан…
Та явне вже не стане таємним,
Не так легко позбутися ран.
Я не зможу тут збрехати вам,
Посеред таких незламних рим.
Пишу і наче заходжу в храм,
Знімаю маску, змиваю грим…
Я давно уже пишу по ночам,
Вони знають усі мої муки.
Чи повірите ви своїм очам,
Як світло зірок візьме за руки?
Все довкола швидкоплинне,
Вічної радості не існує.
У цьому житті усе рутинне,
І страх свідомість твою пильнує…
Час пройде, я теж за ним піду.
Не згаснуть тільки мої почуття.
Відповіді ніяк не знайду…
Що важливе, буття чи небуття?
Ми ховаєм щодня розбиті надії
У глибочезних кишенях душі…
Нас вбивають несподівані події.
Яка ж різниця, проза чи вірші?
А почуття, як на карті позначка.
Вони жевріють полум’ям у серці.
Чи світ не той, може я дивачка?
Та байдуже, пишу у гримерці…
Хтось впертий стоїть біля дверей,
Наказує мені з темряви “не пиши!”.
Та давно вже не слухаю гостей,
А вони — “сховай, спали, усе лиши!
Твої вірші потрібні лиш тільки тобі,
Щоб виливати думки на письмі
І перемагати у цій боротьбі.
Визнай, що твої вірші німі…
Вони просто бур’янами ростуть,
Називаєш їх своїми “дітьми”.
І чи є у тих віршах якась суть?”
-Звісно, вони світло серед пітьми.
Стоячи на березі свого Дністра,
Вкотре відганяю гостя названого.
У душі є сумнів, але то не страх.
Я втомилася від удаваного…
Прикладаю рядки до своїх ран.
Може комусь також зніме біль?
Часто ховаю ці рими в туман,
Але чітко свою бачу ціль…
Ховаю нотатки в стару шухляду,
Перо на них своє ставить тавро.
Намагаюсь привести все до ладу,
Але так болить під лівим ребром.
Буду писати, бо говорять вуста.
Поки відчуваю, люблю, живу…
Поки ще не зреклась я свого хреста,
Натягну із рим міцну тятиву…
Я писатиму, допоки буду дихати.
Вдихатиму, видихатиму рими.
Знаходитиму в темряві виходи,
Не знаючи що буде за дверима…
Ховаю в серці живі почуття,
Це моя власна нестерпна війна.
Частішає пульс і серцебиття,
Розпечена лава таки кам’яна.
Ховаю в кишеню давні поразки,
На плечах несу святу перемогу.
Щодень пишу поетичні підказки,
Як пройти цю прескладну дорогу…
12.02.2023р.
© Тетяна Вітер
*****
Присвячується землякові — Героєві України Ференцу Ігорю Володимировичу, який захищав фортецю Бахмут до останнього і віддав заради вільної та незалежної України найцінніше — своє життя…
“Лист до матері”
Привіт, матусю! Я поруч, ти віриш?
Це все лиш завдяки твоїм молитвам.
Мені Янгол шепоче на вухо вірш,
А я своє життя дарую словам…
Мамо, я так сумую за тобою!
За вечорами з бабусею, дідом…
Іще одна мить і знову до бою…
Іду вперед, а мій Янгол слідом…
Ма! Ти просила, благала не йди.
А я не послухав, бо дуже люблю.
Війна лишає болючі сліди…
Та знай, я від свого не відступлю…
Мене так кликав сталевий Азов
І я зав’язав свої зручні берці.
У моїй крові тече його зов,
Відбиваючи мелодію серця…
Уже давно не вірю в гороскопи,
Ніхто б збрехати так впевнено не зміг.
Я знову веду облік зірок в окопі,
Та чомусь не відчуваю рук і ніг…
Тіло холоне, серце ще гаряче…
Я чую вибухи і запах диму…
Чому сьогодні небо не заплаче,
Щоб ця земля була неопалима?
Мамо! Клятий фосфор у повітрі…
Сковує кожне наступне дихання.
Мамо! Там побратим…, я мушу бігти…
Не лякайся, це смс, мабуть, останнє.
Матусю! Ти чуєш? Нікому не вір!
Чекай мене, мамо, на світанні.
Як землю накриють тумани зневір,
Я хочу бути твоїм пориванням…
Мила моя! Чекай, я живий…
Дуже хочу тебе обійняти.
Ще не згас мій дух бойовий.
За те, що люблю я буду стояти…
Рідненька, покидати тебе не гріх.
Між нами тільки Янгол і дорога.
Мені б іще раз ступити на поріг
Знявши цю форму після перемоги.
Голубко моя! Ти не плач, не журись.
Рани ці перев’яжуть чистим бинтом.
Ти за мене так тихенько помолись,
Я буду за спиною, хоч не фантом…
А знаєш, матусю, я вже загинув…
До останнього тримав цю фортецю.
Ти прости мені за те, що покинув
Одну з розбитим на уламки серцем.
Мила, не тужи так. Голубко, не плач…
Знаєш як боліла мені країна?
Лише за те, що не простився, пробач…
І що родинне всихає коріння…
Пробач, мамо, що тебе не побачу,
Твої долоні у руки не візьму.
За тобою дощем з неба заплачу,
І теплим вітром тебе обійму…
Пробач мені, що послухать не зможу
Ту колискову, що в дитинстві любив.
Як же болить під лівим ребром, Боже!
Пробач, що так рано життя загубив…
Прости, мамо, що всі мають онуків…
Я йшов воювати за їх долю…
На жаль, нас спіткала гірка розлука.
Я один з тих, хто заплатив за волю…
Пробач мені, моя кохана нене!
Відтепер прокладатиму шлях тобі,
Берегтиму, як ти берегла мене.
Не твоя вина, що я у боротьбі…
Пробач мені мої кроваві сльози…
Прости, що не відчиню уже двері…
І не поставлю три крапки у прозі…
Байдуже — у ворді, на папері…
Чекай мене, мамо, лиш чекай…
Я здолаю ці кілометри доріг.
Прошу тебе, рідна, не відпускай.
Дозволь ще раз стати на твій поріг…
А для мене кожна мить несе кінець.
Дивитися в очі смерті звикаєш…
Усе смертельне і фосфор, і свинець…
Лікує думка про те, що чекаєш…
У тебе, в тилу, поки спокійно,
А отже день прожив я недаремно.
Тобі зі мною було надійно,
Поки я оберігав тебе ревно…
Ця військова форма — друга шкіра,
Хоч кров із неї вже не відіпрати.
Не зашити навколо серця діри,
Навіть якщо й нитку підбирати.
Я не думав, що вона буде в моді,
Що з неї не змити запах війни,
Що у ній радітиму свободі…
Та на жаль, на дні холодної труни…
Матусю! Знаєш, мене більше нема?
Та в твоєму серці я ще досі є…
Ти так ніжно словами обійма,
У холодному тілі серце моє…
Просто мене вже нема і це є факт…
Я не скінчив, мені є що сказати…
Просто прийми те, що сталося так…
Життя таке, що ніяк в нім без втрати…
Повертаюся з друзями додому.
Стрічай мене, мамо, біля воріт…
Я бачу твої сльози, біль і втому…
Прости, що востаннє стану на поріг…
Повертаюся додому незламним.
І квітами устелюють асфальти…
Той бій для мене був останнім…
І відтепер я на всіх перших шпальтах…
Кудись сьогодні вітер поспішає…
І плаче небо солоними слізьми…
Чому ж навколо плач не затихає?
І так важко розлучатися з людьми?
У моєму серці ще кричить життя,
Хоч за душею не лишилось болю…
Кожне моє слово, як рідне дитя,
Що так любить пошрамовану волю…
Ти перед Богом впала на коліна,
А я давно вже поруч із ним стою…
Хай пам’ята мене Україна,
А я буду тут, у небеснім строю…
08./09. 08.2023 р.
© Тетяна Вітер
*****
“Не питай мене, мамо”
Не питай мене, мамо, про спокій.
Я не хочу казати в голос, що тихо.
Не зараз, мамо, коли час жорстокий.
Я не хочу словом розбудити лихо.
Спитай мене краще про щось банальне:
Що було на сніданок і чи я в шапці?
Знову приховаю від тебе реальне
За недопитим зранку чаєм у чашці.
Ти мені, як раніше, не повіриш знов.
Сумно всміхнешся і пожуриш ще трохи.
Як приховати біль, за якою із мов?
Я не вмію тобі брехати, нітрохи.
Розумієш, мамо, ще не час для правди.
Колись я повернусь, та чи все розкажу?
Нічого не знаю, шукаю розради…
А поки ще ніч, може трохи приляжу…
Ти спитаєш мене, мамо, про спокій,
А я відповім — попри все ще тримаюсь.
Ховаючи правду в собі так глибоко,
Продовжу боротись і я не зламаюсь.
17.03.2024 р.
© Тетяна Вітер
